 Слава Ісусу Христу!
Наша планета зробила черговий оберт і знову наблизила нас до осені – тієї пори, яка завжди була для хліборобів порою нового врожаю й нової певності за майбутнє.
Для тих, кого ми сьогодні вшановуємо, осінь 1932-го розкрилася прірвою смертельного відчаю й безнадії. А землю, яка могла б прогодувати мільйони, почали вкривати трупи від голоду.
Вічна їм пам’ять і Царство Небесне! Хай наситить їх «хліб життя», завдяки якому вони ніколи не голодуватимуть; хай напоїть їх небесна вода, після якої вони не матимуть спраги повіки!
Віра наша дає нам певність, що з душ невинно убієнних стерто земні муки й відновлено Божу справедливість.
А нас – тих, що зосталися у цій земній долині печалі, – й надалі терзають гіркі запитання. Адже нам, здається, ніколи не буде зрозуміло, для чого вони пережили такі страхітливі муки. До того ж учинено їм подвійну кривду, бо їхню трагедію так довго замовчували, а то й заперечували, що навіть чимало нащадків увірувало, що її взагалі не було.
Отже, сьогодні, в день ушанування жертв Голодомору, скажімо собі беззастережно: будь-яка ностальгія чи загравання зі страхітливими тоталітарними ідеологіями минулого – є зневаженням мучеництва їхніх жертв і прокладанням шляху до нових злочинів.
Засудження комуністичної системи нам потрібне не для того, щоб виправити минуле, – втраченого вже не повернеш. Воно потрібне нам для оберігання нашого майбутнього, щоб сатанинське минуле не проросло в ньому знову.
Тому кожен, хто закликає до зневаження Божих заповідей сьогодні, обіцяючи встановлення Божої справедливості завтра, насправді лукавить і зводить людей на манівці.
Ось чому, поминаючи сьогодні невинних жертв Голодомору, дивімося в самий корінь проблеми цього злочину. Й відкриймо свій слух до голосів мучеників Голодомору, якими вони могли б звернутися до нас сьогодні.
«Я – бідна селянка. Я вмерла, бо той чоловік, що відібрав у мене останній харч, боявся піти проти волі свого начальства. Тому кожен, хто сьогодні чинить кривду з чийогось наказу, розпинає мене на хресті голоду знову».
«Мене назвали ‘куркулем’ і ‘ворогом народу’. Майно моє відібрали і всю мою родину прирекли на голодну смерть. До того ж кожен, хто побажав, міг зневажити мою людську гідність і потоптати мою честь. «Мене, малу дитину, позбавили життя, бо відібрали те, що їм не належало. Тому кожен, хто сьогодні відбирає в інших те, що йому не призначено, – чи то у вигляді хабара, чи позбавлення пільг, чи заниження зарплати, – позбавляє мене життя знову»…
Продовжити низку цитат, таких пересторог та озвучити голоси, що їх могло б почути наше сумління, – наш обов’язок сьогодні. Адже Голодомор починається з того «будяччя», яким засмічена людська душа і яке заглушає чисту пшеницю Божого Слова.
Отож, наше земне завдання – не лише просити Бога, щоб невинно убієнні в часи Голодомору довіку перебували з Богом у Його Царстві, а й зробити все від нас залежне, щоб не наблизилась нова мука до тих, кому випало жити на цій Землі сьогодні.
ВІЧНА ЇМ ПАМЯТЬ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! За матеріаоами: Блог Мирослава Мариновича |
